Elina - література
у хлопчика блюдце з піною, а тітка Корнелія - скляну трубочку.
Корнелія довго пророкувала Тому страшну долю пустунів: зробитися злочинцем або волоцюгою - і, закінчивши догану, сказала:
- Бійся гніву батька! Як тільки приїде брат, я безжально розповім йому про твої вчинки, і його гнів всією вагою обрушиться на тебе.
Дядько Карл нагнувся, взявшись у боки, і додав:
- Його гнів буде жахливий!
Коли вони пішли, Том забився в велике крісло і спробував уявити, що його чекає. Правда, Карл і Корнелія виражалися завжди пишномовно, але неодноразове згадування про «гніві батька» сильно бентежило Тома. Запитати тітку або дядька про те, що таке гнів, - означало б показати, що він злякався. Том не хотів доставити їм цього задоволення.
Подумавши, Том зліз з крісла і з гідністю попрямував в сад, мріючи дізнатися дещо від зустрінутих людей.
У тіні дуба лежав Оскар Мунк, літератор, родич Корнелії, Новомосковський газету.
Том наблизився до нього безшумним індіанським кроком і закричав:
Мунк відклав газету, обняв хлопчика за коліна і притягнув до себе.
- Все спокійно на Оріноко, - сказав він. - Гурон переступили в прерії.
Але Том засмутився і не піддався грі.
- Чи не знаєте ви, хто такий гнів? - похмуро запитав він. - Нікому не кажіть, що я говорив з вами про гнів.
- Так, гнів батька. Батько приїжджає завтра. З ним приїде гнів. Тітка буде пліткувати, що я пускав бульбашки і пропалив дірку. Дірка була маленька, але я ... не хочу, щоб гнів дізнався.
- Ах так! - сказав Мунк з диким і незрозумілим для Тома реготом, який змусив хлопчика відступити на три кроки. - Так, гнів твого батька виглядає неважливо. Чудовисько, яких мало. У нього чотири руки і чотири ноги. Здорово бігає! Очі косі. Неприємна особистість. Жахливе істота.
Том занудьгував і позадкував, з подивом розглядаючи Мунка, так весело описує страшне істота. У нього пропала охота розпитувати кого-небудь ще, і він деякий час задумливо бродив по алеях, поки не побачив дівчинку з сусіднього будинку, восьмирічну Моллі; він побіг до неї, щоб поскаржитися на свої нещастя, але Моллі, побачивши Тома, пустилася бігцем геть, так як їй було заборонено грати з ним після спільного пускання стріл в скла оранжереї. Призвідником, як завжди в таких випадках, вважався Том, хоча на цей раз сама Моллі намовила його «спробувати» потрапити в раму.
Рухомий відчуттям прихильності і благоговіння до тоненького кучерявому суті, Том кинувся навпростець крізь кущі, подряпав обличчя, але не наздогнав дівчинку і, витерши сльози образи, пішов додому.
Покоївка, накривши до сніданку стіл, пішла. Том помітив великий графин з золотистим вином і згадав, що капітан Кідд (з книги «Берегові пірати») повинен був пити ром на безлюдному острові, в скоєному і огидному самоті.
Том дуже любив Кідда, а тому, влізши на стіл, налив склянку вина, пробурмотів:
- За ваше здоров'я, капітан. Я прибув на пароплаві врятувати вас. Не бійтеся, ми знайдемо вашу дочку.
Ледве Том сьорбнув зі склянки, як увійшла Корнелія, зняла п'яницю зі столу і мовчки, але сумлінно шльопнула три рази по тому самому місцю. Потім пролунав крик розлючений старої, і, вирвавшись з її рук, злочинець втік в сад, де сховався під підлогою дерев'яної альтанки.
Він усвідомлював, що загинув. Вся його надія була на заступництво батька перед гнівом.
Про свого батька Том пам'ятав лише, що у нього чорні вуса і тепла велика рука, в якій цілком ховалося особа Тома. Матері він не пам'ятав.
Він сидів і зітхав, намагаючись уявити, що станеться, коли з клітки випустять гнів.
На думку Тома, клітина була необхідна для чудовиська. Він витягнув з кута цибулю з двома стрілами, які змайстрував сам, але засумнівався в достатності такого зброї. Воспрянув духом, Том виліз з-під альтанки і крадькома проник через терасу в кабінет дядька Карла. Там на стіні висіли пістолети і рушниці.
Том знав, що вони не заряджені, так як говорилося про це безліч разів, але він сподівався викрасти пороху у сина садівника. Кулею міг служити камінчик. Ледве Том видерся на спинку дивана і почав знімати величезний пістолет з мідним стволом, як увійшов дядько Карл і, свиснувши від подиву, вхопив хлопчика жорсткими пальцями за потилицю. Том вирвався, впав з дивана і забив коліно.
Він встав, накульгуючи, і, опустивши голову, похмуро втупився на величезні черевики дядька.
- Скажи, Том, - почав дядько, - гідно тебе, сина Гаральда Берінга, потайки проникати в цей не знав ніколи скандалів кабінет з метою крадіжки? Подумав ти про свій вчинок?
- Я думав, - сказав Том. - Мені, дядько, потрібен був пістолет. Я не хочу здаватися без бою. Ваш гнів, який приїде з батьком, візьме мене тільки мертвим. Живий я не піддамся йому.
Дядько Карл помовчав, видав звук, схожий на здавлене мукання, і став до вікна, де почав набивати люльку. Коли він скінчив це заняття і повернувся, його обличчя чимось нагадувало вираз обличчя Мунка.
- Я тебе замкну тут і залишу без сніданку, - сказав дядько Карл, спокійно зупиняючись в дверях кабінету. - Залишайся і слухай, як клацне ключ, коли я закрию двері. Так само клацають зуби гніву. Не смій нічого чіпати.
З тим він вийшов і, два рази клацнувши ключем, вийняв його і поклав у кишеню.
Негайно Том припав очима до замкової щілини. Побачивши, що дядько зник за поворотом, Том відкрив вікно, виліз на дах будівлі і зістрибнув з неї на квітник, підім'явши кущ циній. Їм рухало холодну відчай загиблого істоти. Він хотів піти в ліс, викопати землянку і жити там, харчуючись ягодами і квітами, поки не вдасться відшукати скарб із золотом і зброєю.
Так розмірковуючи, Том ковзав біля огорожі і побачив крізь грати автомобіль, що мчить по шосе до будинку дядька Карла. В екіпажі поруч з літнім Чорноус людиною сиділа білява молода жінка. За цим автомобілем мчав другий автомобіль, навантажений ящиками і валізами.
Ледве Том розглянув все це, як автомобілі завернули до під'їзду, і шум їзди припинився.
Неясний спогад про великий руці, в якій ховалося все його обличчя, змусило хлопчика зупинитися, а потім стрімголов мчати додому. «Невже це мій батько?» - думав він, пробігаючи навпростець по клумбах, забувши про втечу з кабінету, зі спрагою розради і пощади.
З заднього входу Том пробрався через всі кімнати в передню, і сумніви його зникли. Корнелія, Карл, Мунк, покоївка і чоловіча прислуга - всі були тут, все метушилися навколо найвищої людини з чорними вусами і його супутниці.
- Так, я виїхав днем раніше, - говорив Берінг, - щоб швидше побачити хлопчика. Але де він? Не бачу його.
- Я приведу його, - сказав Карл.
- Я прийшов сам, - сказав Том, протискуючись між Корнелією і товстої служницею.
Берінг примружився, коротко зітхнув і, піднявши сина, поцілував його в подряпав щоку.
Дядько Карл витріщив очі.
- Але ж ти був покараний! Був замкнений!
- Сьогодні він амністований, - заявив Берінг, підвівши хлопчика до молодої жінки.
«Чи не це його гнів? - подумав Том. - Ледве. Не схоже".
- Вона буде твоя мати, - сказав Берінг. - Будьте матір'ю цього дурнику, Кет.
- Ми будемо з тобою грати, - шепнув на вухо Тома теплий лоскотливий голос.
Він ухопився за її руку і, вірячи батькові, подивився в її сині великі очі. Все це ніяк не нагадувало Карла і Корнелію. До того ж сніданок був забезпечений.
Його затормошілі і повели вмиватися. Однак на серце у Тома не було достатнього спокою тому, що він добре знав як Карла, так і Корнелію. Вони завжди тримали свої обіцянки і тепер, безсумнівно, увійшли в зносини з гнівом. Скориставшись тим, що покоївка вирушила змінити рушник, Том кинувся до кімнати, яка, як він знав, була приготовлена для його батька.
Том знав, що гнів там. Він замкнений, сидить тихо і чекає, коли його випустять.
Пригорнувшись до замкової щілини, Том нікого не побачив. На підлозі лежали зв'язки килимів, хутра, стояли закутані в циновки ящики. Кілька скринь - серед них два з відкинутими до стіни кришками - незвично змінювали вид великого приміщення, обставлений з манірною ваговитістю спокійною і нерухомою життя.
Боячись своїх справ, але знемагаючи від бажання зняти давить серце тяжкість, Том потягнув двері і зайшов до кімнати. До його полегшення, на ліжку лежав справжній револьвер. Нічого не розуміючи в револьверах, знаючи лише по книгах, де потрібно натиснути, щоб вистрілила, Том схопив браунінг, і, тримаючи його у витягнутій руці, яка насмілилася, підступив до розчиненого скрині.
Тоді він побачив гнів.
Висотою чверті в дві, біле чотирирукої чудовисько озліло на нього зі скрині страшні, косі очі.
Том скрикнув і натиснув там, де потрібно було натиснути.
Скриня як би вибухнув. Звідти свиснули черепки, брязнувши по вікну і столів. Том сів на підлогу, стискаючи що не втомлюється палити револьвер, і, відкинувши його, кинувся, ридаючи, до блідого, як папір, Берингу, вбіг разом з Карлом і Корнелією.
- Я вбив твій гнів! - кричав він у захваті і потрясінні. - Я його застрелив! Він не може тепер ніколи чіпати! Я нічого не зробив! Я пропалив дірку, і я пив ром з Кіддом, але я не хотів гніву!
- Заспокойся, Том, - сказав Берінг, з полегшенням стискаючи тріпотливе тіло сина. - Я все знаю. Мій маленький Том ... бідна, жива душа!
Запитання і завдання
1. Чому син дуже хотів якнайшвидше побачити свого батька?
2. Як сталася їхня зустріч?
3. Як вийшло, що Том невірно зрозумів слово «гнів»?
4. Як Том намагався з'ясувати, що ж за істота - «гнів батька»?
5. Оцініть вчинок Мунка, родича Корнелії, який зрозумів помилку Тома, але не допоміг йому.
6. Яке рішення прийняв Том, щоб врятуватися від «гніву батька»?
7. Чим завершилася історія з таємничим «гнівом»?
1. Як пояснити причину, по якій Том не зрозумів, що таке «гнів батька»? Чому «гнів батька» представлявся синові таким жахливим?
2. Як називається художній прийом, при якому одне поняття замінюється іншим?
3. Згадайте випадки, коли вам або героям книг заважало незрозуміле слово.
1. Як уявляв собі «гнів батька» герой оповідання і коли він зрозумів, що помилявся? Опишіть «гнів батька», як ви його собі уявляєте.
2. Як помилка маленького сина викликає пробудження ніжності, теплих почуттів у суворого батька?
3. Складіть розповідь про те, яка ситуація може виникнути через невірно понятого слова.
Костянтин Георгійович Паустовський