Виклад сцени в салоні Анни Павлівни Шерер в романі війна і мир
Вся тема книги - війна і мир, справжню велич людини і помилкові кумири, Божественне і диявольська. За розстановці дійових осіб сцена нагадує п'єсу «Лихо з розуму». Тільки що опинився в Харківському світлі, П'єр потрапив, як Чацький, «з корабля на бал», в суспільство, якому він чужий і якого він зовсім не розуміє. Подібно Чацкому, Пьер вступає в непотрібні суперечки, відновлює проти себе все суспільство, ризикуючи заслужити репутацію божевільного. У середовищі втекли від Наполеона роялістів-емігрантів і українських царедворців П'єр проголошує, що «революція була велика справа». Як і Чацький, П'єр не розуміє, перед ким він «метає бісер», і, перефразовуючи Пушкіна, ми повинні визнати, що П'єр, як і Чацький, «зовсім не розумна людина, але Грибоєдов дуже розумний». Втручання Андрія Болконського, на щастя, призвело до припинення спору, погасило пристрасті. Однак марно після прийому у Шерер князь Андрій застерігає П'єра від розгульного життя.
П'єр, на жаль, їде гуляти до Курагину # 8230-
Посмішка її «незмінною» (найжахливіше, що може бути в людині, на думку Толстого, - це його духовна нерухомість), а вираз обличчя Елен повністю відповідає виразу обличчя Ганни Павлівни - Толстой спеціально це підкреслює. Три жінки в салоні, Шерер, Елен і Ліза, грають роль як би трьох парок, богинь долі. М. Гаспаров цікаво зіставляє «прядильную майстерню» Шерер з роботою парок, богинь, прядущим нитку людської долі. Інший мотив, що зв'язує «Війну і мир» з античністю, - антична краса Елен. Ця ж антична краса робить її схожою на бездушну статую.
Лінія князь Андрій - маленька княгиня Ліза наводить на спогади про гомерівської «Одіссеї». Ліза Болконская, за контрастом з мертвотністю Елен, жвава і діяльна, відіграє роль Пенелопи (князь Андрій у розмові з П'єром підкреслює її вірність і відданість), але якийсь рок змушує Болконського-Одіссея, який відчуває глибокий розрив з усім оточуючим, різко порвати з звичним укладом і йти на війну, назустріч невідомості і можливої загибелі.
Взагалі, з усіх дійових осіб, що з'явилися в першій сцені, Болконский найбільш загадковий і викликає найбільшу повагу.
Сенс сцени у Ганни Павлівни перегукується з епілогом книги. В епілозі знову виникають суперечки про мир і війну, там присутній маленький син князя Андрія, яким була вагітна була присутня тоді в салоні Шерер маленька княгиня. Ключовий момент сцени - обговорення слів абата Моріо про вічний мир. Хоча абат більше не з'являється на сторінках «Війни і миру», головне слово вимовлене, і велика книга відкривається і закінчується суперечкою про можливість вічного миру. Такий проект, звичайно, в ідеалі можливий, - проблеми вічного миру і присвятив своє творіння Лев Толстой.
Лжепатріотичне атмосфера панує в салоні Ганни Павлівни Шерер, Елен Безухова і в інших Харківських салонах: «# 8230-спокійна, розкішна, заклопотана тільки примарами, відображеннями життя, Харківська життя йшло по-старому- і через ходу цьому житті треба було робити великі зусилля, щоб усвідомлювати небезпеку і те скрутне становище, в якому знаходився український народ. Ті ж були виходи, бали, той же французький театр, ті ж інтереси дворів, ті ж інтереси служби та інтриги. Тільки в самих вищих колах робилися зусилля для того, щоб нагадувати труднощі цього положення ». Дійсно, це коло людей був далекий від усвідомлення загальноукраїнських проблем, від розуміння великої біди і потреби народу в цю війну. Світло продовжував жити своїми інтересами, і навіть на хвилину всенародного лиха тут панують користолюбство, висуванства, службізм.
Лжепатріотизм проявляє і граф Ростопчина, який розклеює по Москві безглузді «афішки», закликає жителів міста не залишати столиці, а потім, рятуючись від народного гніву, свідомо відправляє на смерть безвинного сина купця Верещагіна. Підлість і зрада поєднуються з зарозумілістю, надути: «Йому не тільки здавалося, що він керував зовнішніми діями жителів Москви, але йому здавалося, що він керує їхнім настроєм за допомогою своїх відозв і афіш, писаних тим іронічний мовою, який в своєму середовищі зневажає народ і якого він не розуміє, коли чує його зверху ».
Щоб викрити помилковий патріотизм Берга, Толстой використовує досить поширений в його творчості прийом зіставлення вражень. Ось міркування Берга з приводу героїзму і патріотизму українських солдатів: # 8220-Армія горить духом геройства # 8230- такого геройського духу, істинно стародавнього мужності # 8230- можна уявити і гідно возвеличити # 8230- Україна не в Москві, вона в серцях її синів! # 8221- Звертає на себе увагу велика кількість гучних слів і то, що Берг плутається, збивається, вживаючи їх (# 8221-яке вони # 8211- воно, поправився він # 8221 -) - абсолютно очевидно: герой переймається тим, чи повірять йому, чи потрібне враження справить його палка патріотична мова на слухачів.
Другий монолог героя підтверджує цей висновок: розповідаючи про шіфоньерочку, Берг зовсім перетворюється, говорить так переконливо, так зацікавлено. Він так зачарований шіфоньерочку, що випадково забуває про роль патріота, яку тільки що намагався зіграти.
Сатиричний пафос надає сцені використання зменшувально-пестливих суфіксів в назвах предметів речового світу, яким оточив себе герой: # 8220-дрожечкі # 8221-, # 8220-саврасенькіе # 8221-. Чистоплюйство Берга, його жалюгідне прагнення облаштувати свій побут так, як, на його думку, має бути у світських людей (згадаємо коней # 8220-точно таких, які були у одного князя # 8221-), викликає активну одповідь Толстого.
Таким чином, справжній патріотизм у розумінні Толстого, є вищий прояв моральної сили і духу народу. Народний патріотизм є непереможною силою в боротьбі з ворогами. переможець # 8211- український народ. справжні герої # 8211- прості українські люди, які зробили велику справу # 8211- перемогли «непереможного Наполеона».