Світе ясний 1
Говорячи про життя перших християн ( «учнів», як називали себе вони самі) в Єрусалимі, євангеліст Лука в «Діяннях Апостолів» розповідає, що вони кожен день одностайно перебували в храмі, а вдома преломляли хліб і проводили дні, хвалячи Бога, в радості і простоті серця. У біблійному івриті слова «радість» і «радість» дуже близькі за змістом і, як правило, вживаються разом, як в псалмі 50: «Дай мені даруй радість і веселість» або в заключному вірші псалма 31: «Веселіться у Господі і радійте, праведні, із радістю, всі щиросерді! ».
Разом звучать два ці слова і в Нагірній проповіді Ісуса (Матвій, 5:12), текст якої, як весь Новий Завіт, дійшов до нас на грецькому, хоча в первинному варіанті вона звучала арамейською: «Радійте і веселіться, бо нагорода ваша велика на небесах », в даний час ці слова звучать на початку літургії Іоанна Златоуста, коли хор співає початкові слова.
Нагірній проповіді: «Блаженні вбогі духом ...» і т. Д.
Саме «простота серця» відрізняє піснеспіви цієї епохи, наскільки ми про них можемо судити, збереглися вони погано, так як, вважаючи, що моляться не втомлюються, а серце, «учні» далеко не завжди записували свої молитви. Окремі рядки з цих гімнів зберіг апостол Павло, він цитує їх в своїх посланнях. (1 Тимофій, 3:16):
Він явився у плоті,
Виправдався в Дусі,
Проповіданий був між народами,
Увірувано в світі.
І вознісся у славі.
Мова, зрозуміло, йде про Христа: в першому рядку про Різдво, в другій - про Хрещення, в третій - про спокусу в пустелі, бо у Матвія розповідь про спокусу Ісуса (4:11) закінчується словами: «І ось ангели приступили й служили йому ». Далі йдеться про проповідь апостолів, про навернення до християнства віруючих і Вознесіння. Гімн цей написаний не віршами, а злегка ритмизированной прозою. «Простота серця» визначає і форму такого гімну, до межі просту, але в цій простоті немає нічого спільного з протестантизмом Жана Кальвіна (1509-1564), ісключів-
шим з храму заради повернення до витоків християнства і орган, і спів.
«Простота серця» - не сувора, вона сповнена радості і веселощів. Але чому ж тоді поети перших християн відмовилися від віршованої форми? Справа в тому, що перші гімни писалися на додаток до Псалмам Давидовим, спів яких становило основу для спільної молитви; псалми на грецьку мову переведені дослівно і тому прозою. При співі прозовий текст неминуче розбивається на які # 8209; то ритмічні одиниці, на приблизно рівні за тривалістю звучання рядка і таким чином перетворюється в так званий вільний вірш, або верлібр.
У єврейському оригіналі псалми були віршами, а вірші від прози відрізняються зовсім ритмічною організацією тексту і не наявністю рими, якої до того ж в ті часи ще не було ні у греків, ні у римлян, а перш за все самим їх мовою. Ось як про це писав французький лінгвіст Цветан Тодоров:
«Поетична мова не тільки нічого спільного не має з правильним вживанням мови, він є його протилежністю. Його суть зводиться до порушення прийнятих мовних норм ».
Для віршів типовий інший в порівнянні з прозою порядок слів, самі слова поетичного лексикону інші, в прозі вони іноді взагалі не вживаються.
Нарешті, в віршах Новомосковсктель завжди знайде повтори, причому не тільки ритмічні (розмір) і звукові (алітерації і рими), а й словесні: повторюється одне і те ж слово, яке стає свого роду рефреном, і т. П. Недарма Н. Гумільов назвав поезію «високого недорікуватість».
Це «недорікуватість» зберігається і в прозовому перекладі - перекладені прозою вірші все одно залишаються віршами. Саме це і відбувається з псалмами. Їх поетична природа виявилася настільки сильна, що її не зміг вбити невмілий перекладач з Олександрії. Вона владно проступила крізь кострубаті рядки його перекладу. Візьмемо, наприклад, псалом 102, з співу якого починається літургія Іоанна Златоуста:
Благослови, душе моя, Господа.
І все єство моє ім'я святе Його.
Благослови, душе моя, Господа,
І не забувай за всі добродійства Його,
Прощає всі беззаконня твої,
Зціляє всі недуги твої.
Забігаючи наперед, відзначимо, що в IX ст. коли слов'янські первоучителі Кирило і Мефодій і їхні учні почали переводити псалми на слов'янський, вони зуміли крізь цей грецький переклад розгледіти красу їх оригіналу і передати її засобами новонародженого в той час слов'янського язи-
ка. До сих пір, хоча 1100 років з гаком відділяють нас від святих Кирила і Мефодія, перекладені ними псалми звучать чудово і, можливо, перевершують красою своєї все те, що потім буде написано по-слов'янськи. Ось як, наприклад, починається по-слов'янськи псалом 120:
Возведох очі мої в гори,
Звідки я [1] прийде на поміч для мене;
Допомога моя від Господа,
Що створив небо і землю ...
Читаючи псалми по-грецьки, християни перших століть н. е. за дві тисячі років до сучасних поетів відкрили, що таке вільний вірш, і, створюючи нові гімни, теж стали користуватися саме цією формою. Слов'янські псалми прості і майже нічого спільного не мають з поезією грецької та римської, але зате дуже тісно пов'язані з поезією біблійної.
Для молитви християни збиралися перед світанком (звідси сучасна утреня) і на заході (вечірня). В середині II ст. н. е. з'явилася вечірня пісня, що зберігається в богослужінні донині; в слов'янському перекладі вона починається словами «Світе ясний», хоча слово «тихий» правильніше було б перекласти з грецької як «радісний»:
Світе ясний святої слави.
Безсмертного Отця Небесного,
Про Ісуса Христа ...
Прийшовши на захід сонця,
Бачивши світло вечірнє,
Співаємо Отця, і Сина,
І Святого Духа, Бога,
Гідний ecu у вся часи.
Пет бити гласи преподобними, [2]
Сину Божий, живіт даяй, [3]
Тим же світ Тебе славить. [4]
У центрі гімну - Христос, за яким повинен йти кожен християнин. Захід, вечірнє сонце, спокій і розчулення, досить тихе і злегка тужливе спів - ось що уявляєш собі, коли вчитуватися або, вірніше, «вдивляєшся душею», як сказав в одному з віршів А. С. Хомяков, в слова цього гімну. «Світло тихий» - це образ містичний. Він ще бачимо, а джерело його, сонце, вже невидимо, так як сховалося за горами. Невидимий і Христос, «вознісся у славі», як співали християни за часів Павла, але бачимо Його світло, просвіщає людини і робить його іншим, світло, що наповнює любов'ю серце людини.
На латинській мові церковні піснеспіви з'являються пізніше, адже навіть в Римі перші християни були греками і користувалися для молитви грецькою мовою. Одним з перших християнських поетів, які писали латиною, був святий Амвросій з Медіолану (суч. Мілан), який помер в 397 р Свої гімни він писав віршами, але наслідував при цьому грецьким зразкам, в тому числі і гімну «Світе ясний». Ось один з його гімнів, призначений для ранкової молитви:
Схід зустрічаючи сонячний,
Ми благаємо Господа,
Щоб серед справ денних всіх нас
Зберігав Він від кривдників.
Стримай наш невоздержанний.
Мова і очі, щоб ми.
Їх не кидали з жадібністю.
На суєту житейську.
Нехай серця будуть чистими.
Глибини і розумно нехай.
Змириться плоть пихата.
Щоб, коли день закінчиться.
І ніч повернеться темна,
Під час сну загального.
Нам знову прославити Господа,
Нехай Бог Батько прославиться.
І Син Його єдиний,
І Паракліт [5] божественний,
Як нині, так і в майбутньому.
Мова Амвросія простий і лаконічний, але при цьому бездоганний. Один із філологів XIX в. порівняв його вірші з «древніми написами, висіченими на мармурових плитах», і зауважив, доповнюючи цю характеристику, що в них «немає блиску, але є спокійний світло духовного захоплення». Ці гімни хочеться порівняти з чашею для святої води в церкві Вітаутаса в Каунасі. Видовбана з круглого гранітного валуна і грунтується на чавунному триніжку біля входу до церкви, чаша вражає своєю простотою, строгістю, навіть грубістю форми і ... абсолютною досконалістю.
У цитованому вище гімні містяться слова, в яких виражена мало не вся суть проповіді Ісуса:
Нехай серця будуть чистими.
Людина грішна, але Бог прощає його, як Батько прощає блудного сина в Євангелії від Луки, якщо він покається від щирого серця, очиститься, відмиється зсередини, стане дру-
Але «чи можете ви робити добро, звикнувши робити зле?» - так питав своїх слухачів пророк Єремія (13:23) ще в VII ст. до н. е, І продовжував:
Чи може ефіоп змінити свою шкіру.
І барс - свої плями,
Як справді повернути втрачену чистоту, хто може допомогти людині, якщо сам він безсилий. Тільки Бог. Так народжуються такі молитви, як «Господи, до Тебе вдаюся, навчи мене творити волю Твою, бо Ти - мій Бог». Покаяння - це не просто биття себе в груди, не просто констатація того, що «я згрішив», і прохання про помилування, це порив до чистоти серця. Саме з цієї точки зору треба дивитися на покаянні співи, якими так.
багата церковна поезія. Причому порив цей виражається, як правило, навіть не в словах пісень, а в їх мелодії. Добре про це писав М. Огарьов, відомий чому # 8209; то як безбожник, маючи на увазі молитву «Світе ясний»:
Прокинувся звук в ночі німий -
Те дзвін заутрені мчить,
Те з дитинства слуху звук святий.
О! як відрадно в душу ллється
Знову урочистий спокій,
Сльоза тремтить, коліно гнеться,
І я молюся, мені легко,
І груди зітхає широко.
Чи не все, не все, про Боже, немає!
Чи не все в душі туга згубила.
На дні її є тихий світло,
На дні її ще є сила;
Я таємницею вірою зігрітий,
І що б життя мені не обіцяла,
Спокійно я гляну навколо -
І ясний погляд, і світлий дух ...