Як я будував мурашник - просто цікаво
Пару місяців назад Андрій Девейкін переселив своїх мурах з стала вже тісному пробірки в просторий мурашник, який зробив сам.
У продовженні він розповідає про будівництво і великому переселенні. З моменту переселення мурахи подвоїли свою чисельність і зараз налічують близько сотні амазонок.
А ви знали, що всі мурашки в мурашнику - дівчатка? Навіть суворі, войовничо виглядають солдати, насправді - солдатки. Хлопчики мурашкам потрібні тільки на момент розмноження і тільки один раз! (А якщо цей раз буде невдалим?)
У період розмноження крилаті принци і принцеси покидають мурашник в пошуках партнера. Після спарювання принцеси відкидають крила, а принци ... ковзани 🙁 І після цього один раз самка несе яйця близько двадцяти років! До речі, жодна інша комаха на Землі не живе так довго як мурашина королева. Правда, робочі мурахи живуть від одного до п'яти років.
Запліднена, відкинувши крила матка починає шукати собі підходяще затишне місце. Якщо ви знайдете, підберете і посадіть її в пробірку з мокрою ваткою, то станете мірмікіпером 😉
Отже, в пробірці нам стало затісно. Camponotus fellah - мурахи досить великі. Робочі близько сантиметра в довжину, а мамашка і солдати - рази в два більший. Понад сорок робочих з приплодом вже насилу поміщалися в пробірці і я зважився на будівництво формікарія (штучного мурашника).
Принцип простий - потрібно відлити з гіпсу або алебастру блок з готовими ходами і кімнатами, у якого буде вихід на арену, вентиляція і можливість зволожувати конструкцію. Інформації в інтернеті - море! І при всьому при цьому - перший раз - завжди вчинок.
Як завжди, перед звершенням чогось нового, я почав з заготівлі матеріалів. Купив коробку цукерок Ферреро, коробку для бісеру, шланг, пластилін і пачку гіпсу. Почав з того, що з'їв цукерки - це дуже допомагає мозкової діяльності 🙂
Коробка з під цукерок стане ареною. Верх зрізаний, щоб арена добре вентилювалася. Краї будуть промазани блиском для губ, щоб мурашки не могли з неї вибратися.
Зрізав перегородки в коробці для бісеру, вирізав отвори для вентиляції, зволоження і входу. Зробив ескіз внутрішніх приміщень.
За ескізом, покладеному під скло, на склі виліпив внутрішні приміщення так, щоб вони максимально використовували глибину коробки, але не доходили до задньої стінки. Одна камера коштує окремо - це камера зволоження. У неї зверху вставляється трубка для коктейлів (дві камери над нею мають відповідну форму для проходження трубки).
Модель в збірці без гіпсу.
Щоб спростити процес виймання виливки з коробки і не допустити витікання гіпсу через уже зроблені отвори, виклав дно коробки харчовою плівкою.
Я припустив залити гіпс в коробку і накрити склом з пластилінової формою, видавивши зайвий гіпс. Насправді, це не найкраща ідея. Принаймні у мене не вийшло. Правда, досвіду роботи з гіпсом у мене майже нуль. Перший і останній раз я відливав гіпсову форму, коли працював полірувальником в стоматполіклініці майже двадцять років тому. Я тоді вирізав з воску черепушку, величиною сантиметрів п'ять, і увічнив її в стоматологічному пластиці. Втратив її при переїзді, дуже шкода 🙁
Так ось, перший заміс почав застигати раніше, ніж я всунув форму. Для мене це було повною несподіванкою і, в спробах довести справу до кінця, я розчавив скло 🙁 ... але все ж, ми не звикли відступати ... Використовуючи в якості скла шматок пластика, вирізаний з коробки цукерок, і залишки гіпсу, приблизно уявляючи відведені мені тимчасові рамки, я все ж зробив виливок. Гіпсу трохи не вистачило. Щоб передня частина вийшла нормально, я перевернув форму на скло. На задній стінці гіпс просів, в парі місць утворилися дірки, але передня сторона отлілась відмінно.
Накопав в засіках трохи алебастру: замазав дірки і наростив просевшие ділянки. Коли виливок застигла, але ще не просохла, ножем зарівняв нерівності і задирки, прорізав проходи до вентиляції.
Замочив виливок в воді з миючим засобом для посуду, щоб вимити з гіпсу вбрався з пластиліну жир.
Ретельно сплеснула виливок і залишив на кілька днів просихати.
Роздобув новий шматок скла, зібрав Форміка і склеїв силіконом.
Щоб прикрити вентиляцію, дочка запропонувала капронову сітку. Сітка виявилася дуже тонкою, міцної і, завдяки особливому плетіння, мала не розсуваються осередки. Дочка ж і приклеїла сітки гарячим клеєм.
Що ж, можна підключати.
Прорізав в старій арені отвір і підключив новий Форміка, попередньо зволоживши.
Багато Новомосковскл про те, що мурахи не дуже охоче переселяються в новий будинок. Щоб стимулювати переселення, багато кипри затемнюють новий Форміка. Я вирішив дати своїм мурашкам трохи часу, залишивши все як є. Довго чекати вони мене не змусили 🙂
Розвідник довго і ретельно оглядав нове житло, постійно зупиняючись, ворушачи вусиками і чистячи їх.
- А сітки у вас міцні? А то у нас кішка 🙂
Досить швидко розвідників стало двоє, потім четверо. Потім штук шість робочих близько години безцільно тинялися по Форміка, скануючи вусиками простір і імітуючи повсякденне життя: чистили один одного, намагалися гризти сітки і стінки ... Зрештою, для огляду був запрошений військовий експерт - солдат - і тут почалося!
Перетягнули яйця, личинок і кокони залишили в пробірці. Перекладають їх з місця на місце, шукають яйця і перетягують в Форміка. Штук 15 робочих і один солдат сидять з маткою в пробірці.
- До уваги переселяються: пройдіть з речами в синій коридор
Перетягнули ... ееее ... роботів-няньок 🙂 Робочі тягли скорчених робочих, я думав, що вони тягнуть щойно вилупилися, але як тільки скорчених відпускали, ті схоплювалися на ноги і починали бігати. Я так думаю, що вони перетягували няньок, які ніколи не виходили з пробірки.
Я не бачив, де у них кнопка активації. Найчастіше після відпускання транспортується вставав і починав бігати
Але бувало, що кнопку активації натиснути забували, і мураха з півгодини валявся в тій же позі
На арені троє: один солдат і двоє робітників. Решта все в Форміка. В одному місці намагаються гризти стіну. Виявилося, що стіну вони гризуть, щоб добути будматеріали для закладки вентиляцій.
Я прогавив як перевели мамашку. Після її відходу в пробірці залишилися тільки личинки, кокони, один солдат і групка робітників.
Солдат зустрічав і годував кожного, хто входить носія.
Найскладніше - перетягнути личинку розміром більше мурашки
Потягли останню личинку. У пробірці сидять троє робітників - доїдають щось, і полусолдат сидить на вході. На арені солдатів і один робочий, інші все в Форміка 🙂
Заліпив дві нижні вентиляційні дірки. Мурахи набрали свіжого алебастру і рази в чотири зменшили залишилися дві вентиляційні дірки. Всіх лялечок і личинок винесли в трубку, всередині залишили тільки яйця. Самі теж сидять усередині. Проходи між камерами досить великі. Сподіваюся, що двох отворів їм вистачить. По крайней мере, копати перестали 🙂
Вигризли свіжий алебастр ...
... і заліпили верхні отвори
Думав, що всі учасники будівництва так і залишаться з запломбованими ротами 🙁
Але немає - за допомогою товаришів майже всі позбулися «пломб» в перші ж години після закінчення робіт
Всіх лялечок повернули в Форміка. На арені нікого ... взагалі. Один сидить в пробірці. До нього іноді заглядає група в 3-4 робочих. Вони там чистяться, «цілуються» і йдуть, залишивши одного.
Прибрав пробірку, поміняв арену і поставив велику поїлку. Мурашина ферма готова 🙂
Через рівне скло спостерігати і фотографувати мурах набагато краще. Нарешті зміг сфотографувати процес розпакування новонародженого
А також упаковки ...
Помітив, що робочий возиться з личинкою солдата, а та якось дивно рухається ... всередині тонюсенького кокона!
Мурахи будують в повітрі моделі ДНК з яєць. Провітрюють, напевно.
Відкриту воду мурахи, чомусь, пити толком не вміють. Може це тільки мої? Довелося покласти їм у поїлку ватку. Так вони п'ють і не топляться 🙂
Для медового сиропу поставив їм пластикову кришку від бутильованої води. Облив її окропом, продавив пальцем поглиблення і вмочив в холодну воду. Вийшло високу блюдце.
Виявляється у личинок такий рудий пушок 🙂
Дуже я задоволений тим, що мої мурахи стали є котячий корм. Вважаю, що це дуже здорове харчування 🙂
- До нових зустрічей 🙂
