Воскресіння (роман)
Цей термін має також інші значення див. Воскресіння.
Роман практично відразу після публікації був переведений на основні європейські мови. Подібний успіх багато в чому пояснювався гостротою обраної теми (доля спокушена і кинутої офіцером дівчата, почуття провини перед якою згодом стає підставою для зміни життів їх обох) і колосальним інтересом до творчості Толстого, який друкував романів після «Війни і миру» і «Анни Кареніної» [1].
Історія створення
Трагічність становища повністю відображає сутність проституції і окремо нагадує розповідь Гі де Мопассана «Порт» - улюблений розповідь Толстого, який він перевів, назвавши «Франсуаза»: Матрос. приїхавши з далекого плавання, в порту знайшов будинок розпусти. взяв жінку і впізнав у ній сестру тільки тоді, коли вона почала його розпитувати, чи не бачив він в море такого-то матроса, і назвала йому його власне ім'я [2].
Вражений усім цим, Лев Толстой попросив Коні віддати тему йому. Він почав розгортати життєву ситуацію в конфлікт, і ця робота зайняла кілька років письменницької праці і одинадцять років роздумів. [3]
Повний рукописний фонд роману перевищує 8000 листів. Для порівняння, рукопис роману Флобера «Пані Боварі», який він писав 5 років, становить 1788 відкоригованих сторінок (в остаточному варіанті 487 сторінок) [2].
Герої роману і їх прототипи
Катюша Маслова
Катерина Михайлівна Маслова - дочка незаміжньою дворової жінки, прижитися від проїжджого цигана. У три роки, після смерті матері, Катюша була взята в панський будинок двома старими панянками, поміщиця, і виросла у них, - за визначенням Толстого. - «полугорнічной, полувоспітанніца». Коли їй минуло шістнадцять років, Катюша закохалася в молодого студента, племінника поміщиць, князя Нехлюдова, який приїхав погостювати до своїх тітоньки. Через два роки, по дорозі на війну, Нехлюдов знову заїхав до тітоньки і, пробувши чотири дні, напередодні свого від'їзду спокусив Катюшу, сунувши їй в останній день сторублевую папірець. Дізнавшись про свою вагітність і втративши надію на те, що Нехлюдов повернеться, Маслова наговорила поміщиця грубощів і попросила розрахунку. У будинку сільської вдови-повитухи вона народила. Дитину відвезли в виховний будинок, де, як сказали Маслової, він негайно після приїзду помер. Оговтавшись після пологів, Маслова знайшла місце в будинку у лісничого, який, почекавши слушну хвилину, оволодів нею. Дружина лісничого, одного разу застав його з Маслової, кинулася бити її. Маслова не далася і сталася бійка, внаслідок якої її вигнали, не заплативши зажити.
Тоді Катюша перебралася в місто. де після ряду невдалих спроб знайти собі відповідне місце, опинилася в будинку терпимості. Щоб приспати свою совість, Маслова склала собі такий світогляд, при якому вона могла не соромитися положення повії. Світогляд це полягало в тому, що головне благо всіх без винятку чоловіків, складається в статевому спілкуванні з привабливими жінками. Вона ж - приваблива жінка, може задовольняти або не задовольняти це їх бажання. За сім років Маслова змінила два будинки розпусти і один раз була в лікарні. Після вона була поміщена в острог, - за підозрою в отруєнні з метою викрасти гроші свого клієнта, - де пробула в очікуванні суду шість місяців.
У порівнянні з долею Розалі Вони. в романі Толстого реальна історія зовсім переосмислена. З самого початку роботи над романом, він «наближає» матеріал, роблячи його більш «особистим», а персонажі більш зрозумілими для себе. Таким чином, сцена спокушання Катюші створюється Толстим вже на основі особистих спогадів про свою юнацької зв'язку з покоївкою на ім'я Гаша, що жила в будинку його тітки. Незадовго до смерті, Толстой розповів своєму біографу П. І. Бірюкову про «злочин». яке він скоїв у молодості спокусивши Гашу: «вона була невинна, я її спокусив, її прогнали, і вона загинула» [6].
Софія Толстая також писала про це в своїх щоденниках: «Я знаю, він сам докладно мені про те розповідав, що Лев Миколайович в цій сцені описує свій зв'язок з покоївкою своєї сестри в Пирогові» [7].
Дмитро Нехлюдов
Дмитро Іванович Нехлюдов - князь, людина з вищого суспільства. Молодого Нехлюдова Толстой характеризує чесним, самовідданим юнаків, готовим віддати себе до всякого доброго діла і вважав своїм «справжнім я» своє духовне істота. В юності Нехлюдов, який мріє зробити всіх людей щасливими, думає, Новомосковскет, говорить про Бога, правді, багатстві, бідності; вважає за потрібне стримувати свої потреби; мріє про жінку тільки як про дружину і бачить вищу духовну насолоду в жертві в ім'я моральних вимог. Такий світогляд і вчинки Нехлюдова визнаються оточуючими його людьми дивиною і хвалькуватої оригінальністю. Коли ж, досягнувши повноліття, він, будучи захопленим послідовником Герберта Спенсера і Генрі Джорджа. віддає селянам маєток, успадковував від батька, тому що вважає несправедливим володіння землею, то цей вчинок приводить в жах його мати і рідних, і робиться постійним предметом докору і глузування над ним всіх його родичів. Спочатку Нехлюдов намагається боротися, але боротися виявляється занадто складно і, не витримавши боротьби, він здається, стаючи таким, яким хочуть його бачити навколишні і абсолютно заглушивши в собі той голос, який вимагає від нього чогось іншого. Потім Нехлюдов надходить у військову службу, яка за Толстим «розбещує людей». І ось, вже такою людиною, по шляху в полк, він заїжджає в село до своїх тітоньки, де спокушає закохану в нього Катюшу і, в останній день перед від'їздом, суне їй сторублёвую папірець, втішаючи себе тим, що «всі так роблять». Вийшовши з армії в чині гвардії поручика, Нехлюдов селиться в Москві, де веде дозвільне життя нудьгуючого естета, витонченого егоїста, люблячого тільки своє насолоду [8]. [9].
У першому незакінченому нарисі майбутнього роману (тоді ще «Коневской повісті») головного героя звати Валер'ян Юшков, потім, - в тому ж нарисі, - Юшкін. Роблячи спроби «наблизити» матеріал, Толстой спочатку запозичує для свого героя прізвище своєї тітки по батькові П. І. Юшков, в будинку якої він жив в юності.
Прийнято вважати, що образ Нехлюдова багато в чому автобіографічний, відображає зміну в поглядах самого Толстого в вісімдесятих роках, що бажання одружитися на Маслової - момент теорії «спрощення». І прилучення до Євангелія в кінці роману - типова «толстовство» [10]
Потрібно відзначити, що в творах Толстого у Дмитра Нехлюдова з «Воскресіння» було кілька літературних попередників. Вперше персонаж з таким ім'ям з'являється у Толстого ще в 1854 році. в повісті «Отроцтво» (гл. XXV). У повісті «Юність» він стає кращим другом Ніколенькі Іртєньєва - головного героя трилогії. Тут молодий князь Нехлюдов одне з найсвітліших персонажів: розумний, освічений, тактовний. Він кілька років старше Николеньки і виступає в ролі його старшого товариша, допомагаючи йому порадами і утримуючи від дурних, необдуманих вчинків.
Також Дмитро Нехлюдов - головний герой толстовських оповідань «Люцерн» і «Ранок поміщика»; до них можна додати ще повість «Козаки», в процесі написання якої прізвище центрального персонажа - Нехлюдов - була замінена Толстим на Оленін. Всі ці твори багато в чому автобіографічні, і в образі головних їхніх героїв легко вгадується сам Лев Толстой.
Центральна сюжетна лінія роману
В окружному суді за участю присяжних засідателів слухається справа про викрадення грошей і отруєнні, що спричинило смерть купця Смелькова. Серед трьох обвинувачених у злочині постає міщанка Катерина Маслова, що займається проституцією. Маслова виявляється невинною, але, в результаті судової помилки, її засуджують до чотирьох років каторги в Сибіру [11].
На суді, в числі присяжних засідателів, присутній князь Дмитро Нехлюдов, який дізнається в підсудної Маслової дівчину, близько десяти років тому, спокушену і кинуту їм. Відчуваючи свою провину перед Маслової, Нехлюдов вирішує найняти для неї відомого адвоката, подати справу до касації і допомогти грошима [12].
Вразила Нехлюдова несправедливість в суді і ставлення до цього чиновників викликають в ньому почуття огиди і відрази до всіх людей, з якими йому в цей день, після суду, доводиться бачитися і, особливо, до представників того вищого світу, яке оточує його. Він думає скоріше звільнитися від прісяжнічества, від навколишнього його суспільства і виїхати за кордон. І ось, розмірковуючи над цим, Нехлюдов згадує Маслову; спершу арештанткою - який він її бачив на суді, а потім, в його уяві, одна за одною, починають виникати хвилини, пережиті з нею [11].
Згадуючи своє життя, Нехлюдов відчуває себе мерзотником і негідником [12]. і починає усвідомлювати, що все то огиду до людей, яке він відчував весь цей день, по суті було огидою до самого себе, до тієї дозвільної та скверною життя, яку він вів і, природно, знаходив для себе суспільство людей, що ведуть таку ж життя , як і він. Прагнучи за будь-яку ціну порвати з цим життям, Нехлюдов більше не думає про закордон - яка була б звичайним втечею. Він вирішує покаятися перед Катюшею, зробити все, щоб полегшити її долю, просити вибачення «як діти просять». і якщо потрібно буде, тоді одружитися з нею [11].
В такому стані морального прозріння, душевного підйому і бажання каятися, Нехлюдов приходить в острог на побачення з Катюшею Маслової, але, на подив і жах, бачить, що та Катюша, яку він знав і любив, давно померла, її «не було, а була одна Маслова »- вулична дівка, яка дивиться на нього, блискучими« нехорошим блиском »[12] очима, як на одного зі своїх клієнтів, просить у нього гроші, а коли він їх передає і намагається висловити те головне, з чим він прийшов, вона зовсім не слухає його, ховаючи від наглядачки взяті гроші собі за по яс.
«Адже це мертва жінка» [12] - думає Нехлюдов, дивлячись на Маслову. У його душі, на мить, прокидається «спокусник». який говорить йому, що вже нічого він з цією жінкою не зробить і треба лише дати їй грошей і залишити її. Але цю мить проходить. Нехлюдов перемагає «спокусника». залишившись твердим у своїх намірах [11].
Найнявши адвоката, Нехлюдов становить касаційне прохання в сенат і їде до Харкова, щоб самому бути присутнім при розгляді справи. Але, незважаючи на всі його зусилля, касація відхиляється, голоси сенаторів розділяються і вирок суду залишається без зміни [11].
Повернувшись до Москви. Нехлюдов привозить з собою, для підпису Маслової, прохання про помилування на «височайше ім'я», в успіх якого він вже не вірить і, через кілька днів, слідом за партією ув'язнених, з якої етапується Маслова, відправляється в Сибір.
На час просування по етапах, Нехлюдову вдається виклопотати переклад Маслової з відділення кримінальних в'язнів до політичних. Цей переклад покращує її стан у всіх відносинах, а зближення з деякими з політичних в'язнів надає на Маслову «рішуче і саме благотворний вплив» [12]. Завдяки своїй подрузі Марії Павлівні Катюша усвідомлює, що любов не полягає в одній «статевої любові», а благотворіння це необхідна людині «звичка», «зусилля», яка повинна складати «справа життя».
Протягом всієї розповіді Толстой поступово «воскрешає» душі своїх героїв. Веде їх сходами морального вдосконалення, відроджуючи в них «духовна істота» і підносячи його над «твариною». Це «воскресіння» відкриває для Нехлюдова і Маслової нове світорозуміння, роблячи їх співчутливими і уважними до всіх людей [12].
З звісткою про помилування Нехлюдов приходить на побачення з Маслової. На цьому побаченні він говорить їй, що як тільки вийде офіційна папір, вони зможуть вирішити, де оселитися. Але Маслова відмовляє Нехлюдову. За час свого перебування з політичними ув'язненими, вона близько познайомилася з посилається в Жовті Води область Смелаом Симонсон, який закохався в неї. І, незважаючи на те, що Нехлюдов був і залишався єдиним чоловіком, якого вона по-справжньому любила, Маслова, не бажаючи більше жертви Нехлюдова і боячись, що вона зіпсує йому життя, вибирає Симонсона [12].
Попрощавшись з Маслової, Нехлюдов обходить тюремні камери острогу разом з мандрівним англійцем, як його перекладача, і тільки пізно ввечері, в втомленому і пригніченому стані, повертається в номер свого готелю. Залишившись один, Нехлюдов згадує все бачене їм за останні місяці: то "страшне зло. Яке він бачив і дізнався в кабінетах чиновників, в судах, в тюрмах і т. Д .; зло яке« святкувало, царював, і бачилося змоги не тільки перемогти його, але навіть зрозуміти, як перемогти його »[12]. Все це тепер піднімається в його уяві і вимагає роз'яснення. Статут думати над цим, Нехлюдов сідає на диван і« машинально »відкриває Євангеліє. подароване йому англійцем [11].
Читаючи Євангеліє, Нехлюдов не спиться всю ніч, «як губка воду» вбираючи «в себе, то потрібне, важливе і радісне, що відкрилося йому в цій книзі» і знаходячи для себе відповіді на всі мучили питання. Таким чином, закінчуючи свій роман, в останньому розділі його, Лев Толстой. устами Дмитра Нехлюдова, висловлює свій погляд на християнське вчення.
У євангельському розумінні Толстого «" Воскресіння " <…> повстання любові з труни тіла »[13]. «З гробу своєї особистості» [14].
На думку Леніна. в цьому творі Лев Толстой «обрушився з пристрасною критикою на всі сучасні державні, церковні, громадські, економічні порядки, висловив безпосередній і щирий протест проти суспільства брехні і фальші». [15]
Пряме використання у близькій роману за часом літературі
Незабаром після виходу роману стало позначатися його прямий вплив на світову літературу. Уже в 1903 році швейцарський письменник Едуар Рід видав роман «Марні зусилля» (L'Inutile effort), що користується частиною сюжетних ліній Толстого, причому герої обговорюють роман Льва Толстого між собою. Вплив роману позначилося на задум роману Голсуорсі «Острів фарисеїв» (The Island Pharisees. 1904). У романі венесуельського письменника Ромуло Гальєгоса «Рейнальдо Соляр» (El último Solar. 1920) герой захоплюється Толстим, хоча проходження ідеям графа - самостійне обробіток землі і одруження на повії - виявляються сміховинні [16].
Театральні, оперні та кінематографічні постановки роману
Театральні драматичні постановки
Радіопостановка по спектаклю МХТ «Воскресіння», 1936 рік