справжня невідома
справжня Невідома
Трагічна доля дочки Івана Крамського
На питання «чи знайомий вам художник Крамской?» Більшість з нас відповість ствердно. Його картини, виставлені в Третьяковській галереї, Російському музеї та інших зборах більш ніж відомі і багаторазово розтиражовані. Хто не бачив знамениту «Невідому», яка постійно виникає там, де її зовсім не чекаєш? Але якщо ім'я самого Крамського відомо всім, то про його улюбленої дочки Софії чули далеко не всі. Дивно, але цю художницю, свого часу по-справжньому знамениту, зробили нікому не відомою людиною! Ось справжня незнайомка - Софія Юнкер-Крамская, дочка Івана Крамського.
Ступінь забуття цієї жінки така, що довгий час навіть не було достовірно відомо, в якому році вона народилася - в 1866-м або 1867-го. Вона вчилася в звичайній гімназії, але завдяки творчій атмосфері, яка панувала в рідному домі, рано відчула інтерес до живопису. Батько намагався розвивати художні навички дочки і став її першим учителем. У дитячі роки Соня серед знайомих вважалася негарною, але в юності покращала. Однак для батька вона завжди була найулюбленішою моделлю. Навіть коли дівчинці через хворобу обстригли волосся і у неї на голові відростає нерівний їжачок (Соня намагалася прикрити його мереживний косинкою), - навіть тоді на полотнах батька дочка-підліток поставала справжньою красунею з бездонними очима.
Будучи ровесницею дочок П.М. Третьякова Віри (в заміжжі Зилоти) і Саші (в заміжжі Боткіній), Соня з ними дуже дружила. Віра Зилоти пізніше згадувала:
«Соня була некрасива, але з розумним, енергійним обличчям, жива, весела і надзвичайно талановита до живопису. У 16-17 років Соня. покращала, волосся відросло. Фігура у неї стала довга, тонка. Вона прекрасно танцювала. Її веселість, дотепність і entrain (привабливість, чарівність) залучали до неї багато шанувальників ».
І. Н. Крамськой. Дружина художника Софія Миколаївна та донька Соня
Соня дійсно була дуже витонченої - Рєпін, учень Крамського, захоплювався її фігурою, Альберт Бенуа всерйоз доглядав за нею. Але нареченим її став інший - Сергій Сергійович Боткін, молодий лікар, представник відомої медичної династії. Родичі урочисто відзначили заручини молодих, Крамськой на радощах написав чудові парні портрети нареченого і нареченої.
Але Сергій несподівано для всіх закохався в подругу нареченої Олександру Третьякову. Заручини виявилася розірваною, і незабаром Саша Третьякова вийшла заміж за колишнього нареченого подруги. Соня Крамская знайшла в собі сили зберегти з нею дружні стосунки. Але те, що сталося надовго повалило її в тугу. На портреті, написаному батьком після розриву заручин дочки, Соня виглядає зовсім по-іншому.
Врятувала Софію живопис. Шістнадцятирічна дівчина з головою поринула в роботу і стала демонструвати по-справжньому професійні успіхи.
«Між Сонею і її батьком була рідкісна дружба, яка переходила в обопільне обожнювання», - писала Зилоти. У 1884 році Крамськой, щоб відвернути Соню від душевних мук, разом з дочкою вирушає в закордонну поїздку (заодно і своє серце підлікувати - він був уже дуже хворий). Подорожуючи по Франції, Софія пристрастилася до живописних етюдів на пленері. Через рік після подорожі Крамськой писав: «Дочка моя, відома. анемона, починає подавати мені серйозні надії, що вже є певний мальовничий талант ». Крамской розумів, що вмирає, а дочка ще не встала на ноги і не знайшла себе. Незадовго до смерті Іван Миколайович, тривожиться за долю Софії, сказав:
«Дівчинка, а як сильна, як ніби вже майстер. Подумаю іноді, та й стане страшно. особисте життя загрожує перетворитися на трагедію ».
Ці слова Крамського виявилися пророчими.
Софія Крамская
Софія дійсно довго не могла оговтатися від удару, ні в кого не закохувалася і не виходила заміж. Тільки в зрілому віці, в 1901 році, коли батька вже давно не було в живих, вона уклала шлюб з Харківським юристом фінського походження Георгієм Юнкером.
Крамськой, незважаючи на просте походження (він був сином писаря з містечка Острогожська), був прийнятий при дворі і навіть став там своїм чоловіком, не раз виконуючи портрети членів імператорської родини, давав уроки живопису дочкам імператора. Своїми при дворі стали і його діти.
Софія теж виконала ряд робіт, зафіксувавши імператора, імператрицю, їхніх дітей, перш за все цесаревича, і інших родичів. Але майже нічого не збереглося. Щось було знищено або пропало в роки революції, щось зі своїх робіт було передано нею в Острогожский музей, на батьківщину батька, разом з його картинами, і коли в 1942 році в музеї спалахнула пожежа, загинуло разом з більшою частиною його колекцій .
Софія була визнаною портретисткою, її просто обсипали замовленнями. На жаль, доля багатьох робіт, які перебували в приватних руках, в будинках і садибах, розгромлених в період революції, також залишилася невідомою.
Софія Крамская неодноразово і з великим успіхом брала участь в різних художніх виставках найвищого рівня - в Академії мистецтв, в Товаристві живописців-акварелістів, в художньому відділі Всеукраїнської ярмарки в Нижньому Новгороді і ін. Була вона відома і як книжковий ілюстратор, оформляючи, наприклад, видання до ювілею Пушкіна. Чудовими були і її жанрові картини.
Чоловік Софії Іванівни в 1916 році помер. А незабаром почалися і інші біди - революція, Громадянська війна, смерть матері в 1919 році. Софія Іванівна, якій було вже далеко за п'ятдесят, намагалася пристосуватися до нового життя.
З 1918 року вона працювала в художньо-реставраційних майстерень Главнауки. Їй, глибоко віруючій людині, довелося стати організатором антирелігійного музею Зимового палацу і ілюструвати «Історію релігії» у видавництві «Атеїст».
Свою віру Софія Іванівна особливо не приховувала, як і християнське бажання допомогти ближньому. У Ленінграді мучилися багато її знайомі з «минулого життя» - Смолянка, фрейліни, просто люди дворянського походження. Позбавлені усього - житла, майна, служби і яких би то не було доходів, багато буквально голодували. Дочка художника допомагала їм влаштуватися на роботу, хай з найскромнішими платнею, дістати переклади, уроки, передрук на машинці, щоб якось вижити.
Все це і поставили жінці похилого віку в провину - і то, що «була дуже релігійною», і те, що допомагала друзям.
Все, що проходили у справі, говорили про релігійність художниці, що ускладнювало її положення. Як «чужий елемент», вона була засуджена до 3 років заслання в Сибір, але через нервового потрясіння у неї стався інсульт. З важким паралічем вона була відправлена в тюремну лікарню. Її абияк підлікували і через чотири місяці все ж відправили по етапу в Тернопіль.
Напівпаралізована жінка дісталася до Тернополя, але через три тижні її перевели в Канск, через місяць, з погіршенням стану - в Горлівка.
В кінці листа відчайдушні рядки:
«Я могла робити помилки в своїх судженнях, могла що-небудь не так правильно оцінювати, могла криво судити про стан речей, але злочини я не скоювала жодного - і свідомо так палко люблячи свою країну, після смерті чоловіка (він був финляндским підданим) - змінила свої папери на українські, підписавши тоді вже відмова від яких би то не було претензій на майно. Було навіть смішно вчинити інакше. Допоможіть мені! Я написала прохання про помилування М.І. Калініну. Я прошу Вашого сприяння. Я виправдаю милість, якщо мені вона буде дарована, можу запевнити в цьому Вас. Я чесно пропрацювала 40 років. Тяжко останній, можливо дуже короткий термін - відчувати себе - так покараною. Я зібрала останні сили, щоб написати Вам все це. »
Жіночий портрет, виконаний художницею в Горловкае
У Державному архіві України збереглося її лист:
«Високоповажних Катерина Павлівна,
Ви дозволите мені послати Вам ці кілька рядків. Мене звільнили! Якби Ви тільки знали, яким почуттям глибокої вдячності сповнені мої думки і душа. Я не знаю, вибачте, право не знаю, чи належить мені писати взагалі про моє почуття вдячності, але я дотримуюся своєї внутрішньої потреби це зробити. Ви не поскаржтеся на те, що я роблю це, якщо це не годиться, я не знаю, але не наслідувати душі цієї потреби було неможливо! Я знову тут, в Ленінграді, де пройшла моя тривала робоча життя - і тепер я знову, можливо, буду в змозі почати працювати хоч трохи, наскільки дозволять мені мої сили, які відновляться в мені з усвідомленням можливості знову працювати! Я не знаю навіть, кого я буду казати про те, що я відчуваю, і як я вдячна. Але, думаючи, що зробилося все це через Висока установа, якого є Представницею, - я пишу Вам. Ну, це навіть ні Вам, нікому не буде потрібно, нехай це не прийнято, нехай це не годиться - я все ж повторюю: я безмежно вдячна, що повірили і моє щире каяття, і моєї порядності старого соціального працівника, і моєму гарячому бажанню заглядати роботою мої які б то не було помилки і несвідомі помилки. І хоча я, звичайно, дуже хвора ще й слабка, але, скільки мені дозволять воспрянувшие сили - то час, що залишився мені час до неминучого кінця я зможу вжити на реабілітацію мого робочого імені, як самої по собі, так і як дочки Крамського.
Ще раз прошу пробачити мене, якщо я роблю щось, що виходить з рамок допускається.
З глибокою повагою,
Художниця С. І. Юнкер-Крамская ».