Рітуал43 - наречена на кладовищі
Пару років тому у мене була дивна схильність. Я любив гуляти по кладовищу, недалеко від будинку бабусі, де є нові могили. В той день коли все почалося, була чудова погода. Сидів я на старенькій лаві біля могилки з покосившимся хрестом. Сидів і думав. Але раптом хтось торкнув мене за плече, я від несподіванки аж підскочив і, ледь не закричав, обернувся. Поруч стояла дівчина, гарної зовнішності в білій сукні, років шістнадцяти, і мило посміхалася.
-Можна я сяду? - запитала вона
-Звичайно садісь- відповів їй я і запитав:
-Невже не тільки я один люблю гуляти вночі по цьому страшного місця?
-Та ні, просто я живу недалеко. Мене звати Аня.
-Вадим. Дуже приємно.
Після чого я бачився з нею біля цієї ж могили ще пару раз. Якось раз, вона попросила їй допомогти, я не відмовився. Вона дала мені зошит, де були написані слова, маленьку фігурку і сказала:
-О дванадцятій годині ночі, знайди 23 будинок, прочитай ці слова із зошита вголос. Потім кинь ляльку на поріг і біжи але, ні в якому разі не оглядайся.
-Добре - відповів я.
І ось стояв я перед будинком 23 о дванадцятій ночі Новомосковскл слова із зошита. Але раптом я втратив контроль над своїм голосом. Він став гучним і лютим і не підкорявся мені. Я дочитав слова і, кинувши ляльку, рвонув геть, не обертаючись.
На ранок прийшла бабуся і почала розповідати останні плітки в селі, де я почув ту що була мені дуже цікава.
-Вадим, а ти знаєш що Андрій з 23 будинку вчора вночі повісився. Так шкода його, був таким працьовитим.
Я акуратно поклав зошит біля хреста і пішов. На наступний день я нарвав квітів на галявинці, приніс і поклав на могилку.