Кінь Лурджа - грузинські народні казки Новомосковскть онлайн
Було, та й не було нічого - жили цар і цариця, і була у них дочка небаченої під сонцем краси. Цар і цариця ховали дочка далеко, у високій башті, самі з нею бачились і нікому не показували.
У цьому царстві жила одна стара чаклунка, пристала вона до цариці:
- Що ж мені робити, - каже цариця, - і час нам про любов думати. І як знову змусити любити себе?
Ні, не вгамовується стара, каже цариці:
- заріжте вашу дочку, з'їжте її серце, печінку, і знову буде проміж вас любов та ласка.
Вмовила-таки царицю. Пішла вона до чоловіка, змовилась з ним, і закликали вони до себе дочку, щоб убити її.
Йде дочка до батьків, радіє, що згадали її, адже ще й не бачила вона їх жодного разу.
Йде назустріч їй кінь Лурджа і каже:
- Чого ти радієш, що до батьків йдеш, задумали вони тебе вбити. Гляди ж, як увійдеш, скажи: «Знаю я, батько і сестра, що ви задумали, і мені чи перечити вам, а тільки виконаєте мою останню волю - одягніть мене перед смертю по-чоловічому і дайте мені коня, хочу хоч раз проїхатися, подивитися, що на світлі робиться ». Пустять тебе - виходь, сідай на мене, а в іншому вже на мене покладися.
Увійшла дівчина до батьків, сказала все, як її кінь навчив, відпустили її. Вийшла вона, одяглася по-чоловічому, волосся в шапку сховала, взяла в руки батіг і пішла до свого коня.
- Сідай, вдар мене три рази, та так, щоб три смуги шкіри з мене злетіло і три з твоєї руки, тільки знай сиди міцніше, тримайся.
Схопилася дівчина на коня, витягла його батогом і раз, і другий, і третій, - понісся кінь.
Летить, летить кінь, перелетів вже через дев'ять гір. А там полює син царя. Побачив він дівчину, а вона адже по-чоловічому одягнена, і покликав до себе в гості.
Поїхала дівчина. Пригостили її хорошим вечерею і спати поклали.
Задумався юнак - не дівка це, дуже вже красива для чоловіка, і каже матері:
- Чи не чоловік це, мати, дівчина вона.
- Ні, синку, що ти!
- Ні, дівчина вона, дівчина.
- Добре, витівок завтра джигітовку, тут вже й легко помітити - юнак це або дівчина.
На другий день каже царевич дівчині:
- Поїдемо сьогодні поджігітуем.
Пішла дівчина до свого коня і каже:
- Син царя кличе мене джігітовать, а який же я джигіт?
- Не бійся, ти тільки тримайся в сідлі, а як виїдемо - витягни мене раз батогом, щоб і з мене і з твоєї руки шкіру здерти, а в іншому на мене покладися.
Витягла дівчина батогом свого коня, полетів він, підхопив і царевича і його коня: царевич попереду, кінь позаду, на крупі. Політали так, Натішившись і назад прилетіли.
Приходить хлопець до матері.
- Ну як? - питає вона.
- Добре джигіта, краще за мене.
- Говорила я тобі, що це юнак, ну де дівчині так на коні їздити? - каже мати.
А юнак все своє:
- Ні, дівчина вона!
- Ну, добре, - каже мати, - поведи його оглянути нашу казну, дивись, що йому більше до душі доведеться, дізнаємося, юнак це або дівчина.
Пішов син царя до дівчини і говорить:
- Ходімо зі мною в нашу казну, може, тобі що по серцю доведеться.
А дівчина коню: так і так, як бути?
Каже кінь Лурджа:
- Нічого, йди з ним, тільки не дивись по сторонам, а як увійдеш, повернись, висить там за дверима меч. Ти зірви його зі стіни і скажи: ох і принадність, клинок старий, і піхви які! Зніми та перев через плече.
Так і зробила дівчина: як увійшла в скарбницю, і не подивилася вона на всі боки, а тільки повернулася, побачила меч і вигукнула:
- Ох і меч, і клинок старий, і піхви які!
Зняла зі стіни і повісила на себе.
Прийшов син царя до матері, розповів про все.
- Говорила я тобі, що не дівчина це, - каже мати.
- Ні й ні, - твердить син, - не вірю, дівчина вона, і все.
- Добре, запроси його випити разом з тобою вина. Чи не зуміє пити, значить, дівчина.
- Дуже добре, - сказав син.
Пішов він до дівчини і говорить:
- Давай-но сьогодні вип'ємо вина, подивимося, хто кого перепьет.
Пішла дівчина до коня і каже:
- Що ж мені робити, Лурджа? Кличе він мене вино пити, а я і краплі в рот ніколи не брала.
- Скажи йому: «Що ж, вип'ємо, тільки я звик, щоб мій кінь стояв за моєю стільцем». І скільки не буде тостів, ти, як візьмеш ріг, повторюй про себе: «Я п'ю, а Лурджа п'яніє».
Так і зробили. П'є дівчина, примовляє: «Я п'ю, а Лурджа п'яніє!». І сидить вона, наче й не пила нічого.
Ось вже останній тост - благословення дому п'ють, а вона і забудь сказати: «Я п'ю, а Лурджа п'яніє». Забула, і все це сп'яніння на неї впала.
Охмелелі вона, зомліла, так за столом і заснула. Впала з голови шапка, розсипалися по плечах волосся.
Розділи її, поклали в ліжко, чоловічий одяг всю сховали, а натомість поклали біля її ліжка весь золототканий парчеву жіноче вбрання.
Прокинулася на ранок красуня, бачить, немає її чоловічого сукні, а натомість жіноче вбрання лежить.
Заплакала вона, да уж що робити! Одяглася, пішла до свого коня, плаче, побивається:
- Що ж мені тепер робити, що зі мною буде?
А Лурджа у відповідь:
- Чого ж ти плачеш? Виходь за нього заміж, кого ще краще шукати?
Одружилися вони і стали жити разом мирно та щасливо.
Минув час. Обважніла вона, а син царя поїхав в гості до іншого царя.
А як їхав, сказав дружині:
- Дай мені твого коня.
- Він мені дорожче моєму житті, але не дорожче твоєї. Візьми, тільки скажи конюхам, щоб не прив'язували його, на свободі б його тримали.
Народила вона чудесного золотокудрого хлопчика.
Послали свекор зі свекрухою гінця з радісною звісткою:
«Народився у твоєї дружини золотокудрого хлопчик».
А шлях гінцеві лежав через царство батьків тієї красуні.
Загукали його, напитали, куди і навіщо він їде.
Показав він лист. Взяли вони, порвали лист і написали інше.
«Народився у твоєї дружини не те щеня, не те кошеня», - написали і дали гінця.
Повіз гонець до сина царя лист. Прочитав той, засмутився, да уж що робити, написав у відповідь:
«Що народилося, - народилося, бережіть дружину, чекайте мого приїзду».
Прокляв бог гінця - знову він через те царство поїхав.
Загукали його, взяли лист, порвали і написали інше. «Розпаліть піч, три дня топіть і киньте в неї мою дружину з її дитинчам».
Подали лист царю з царицею.
Плачуть вони, побиваються, да уж що робити?
Розпалили піч, топлять, розжарюють.
Настала третя ніч, прийшов час кинути бідолаху в піч. А там, у сина царя, водили, водили конюхи коня Лурджа, втомилися, прив'язали за ногу і залишили.
Ось підняли красуню разом з постіллю і дитиною і несуть в піч, а Лурджа відчув недобре, рветься, рветься, відірвав ногу, залишилася вона на прив'язі. Понісся кінь на трьох ногах.
Ось-ось мати з дитиною в піч кинуть, а він прилетів, схопив їх разом з постіллю і забрав далеко в гори.
Склав Лурджа свою ношу на одній високій горі і каже красуні:
- Чи не слуга я тобі про трьох ногах. Убий мене, постав за трьома сторонами по одній нозі, а в середині голову. Стань на голову і скажи: «В ім'я правди й чесності мого коня нехай буде тут храм, гідний служби і відданості його!»
Плаче жінка, плаче, побивається: «Як мені своєю рукою тебе вбити!»
Чи не відстав Лурджа, наполіг на своєму.
Взяла вона ніж, вбила його, поставила, як він велів, три ноги за трьома сторонами, а в середині голову, стала на голову і сказала:
«В ім'я правди й чесності мого Лурджа нехай буде тут храм, гідний служби і відданості його».
Як сказала, так і виповнилося.
Такий чудовий храм піднявся раптом на останках бідного Лурджа, що тільки б дивитися так радіти.
Тут же і будинок для житла, тут же і джерело з джерельною водою. Побачили той храм які тільки є на світі звірі та тварини, приходять, служать матері з дитиною.
Зростає хлопчик, бігають навколо нього вовк, ведмідь, лисиця, олень, козуля, служать йому, від біди охороняють.
А син царя повернувся додому, питає, де дружина з сином. Сказали йому, що по його листу, не решась перечити, розтопили вони лягти і тільки хотіли спалити невістку з дитиною, як напало на них щось, підхопило і понесло.
- Та ні, - каже син - це ви мені щось безглузде писали, а я написав, щоб берегти їх і чекати мого повернення.
Зрозуміли все, як помилилися, плачуть, б'ють себе в груди. Все місто в траур одягли. Ні живий ні мертвий ходить син царя, побивається, плаче, світу білого не бачить.
Дивився на це горе старий батько, дивився, не витримав, встав, взяв залізний посох, надів залізні каламани і пішов шукати невістку та онука.
Йшов він, йшов, довго йшов і дійшов до того струмка, де мати з сином живуть.
Бачить - біжить з глечиком хлопчик, а з ним олень та козуля.
Побачив його хлопчик, став кричати:
«Дідусь йде, мій дідусь іде!»
Розчулився старий, забилося в нього серце, варто плаче.
Наповнив хлопчик глечик водою, а старий підійшов, кинув в глечик кільце з пальця і каже:
- Як буде мати вмиватися, перекинь глечик, щоб викотилося кільце.
Побіг хлопчик, біжить, сам кричить:
- Мама, дідусь прийшов, наш дідусь.
Вмивається мати, перекинув глечик хлопчик, викотилося кільце прямо на руки їй.
Дізналася вона кільце свекра, вийшла до нього, зазвала в будинок.
Розповів їй все старий, вмовляє, просить повернутися. Відмовляється вона:
- Ні, не піду я до вас. Була вже у вас, так мало не спалили мене в печі. Не піду.
Увійшла вона в храм, стала на те місце, де була голова її коня, і сказала:
- В ім'я правди й чесності мого Лурджа, з'єднай цей будинок з будинком мого чоловіка, місто з містом.
І справді, витягнулися будинку один за іншим, зійшлися, з'єдналися два міста.
Зажили чоловік з дружиною щасливо і горе забули, що сталося над ними.
Мор там залишив,
Бенкет сюди приніс.
Відсів там розсипав,
Борошно з собою приніс.
Читайте наступну казку: Красуня з далекої країни Нігозеті